29 серпня виповнюється 178 років від народження Івана Карпенка-Карого — українського драматурга, актора, одного із засновників театру Корифеїв.
Іван Тобілевич (це справжнє ім’я Івана Карпенка-Карого) народився 17 вересня за старим стилем (і відповідно 29 вересня за новим стилем) 1845 року. Іванів батько тоді був управителем поміщицького маєтку. В Арсенівці Іван прожив свої перші десять років. Хата його родини не збереглася, але вирахували місце, де вона могла стояти. Там нині монумент з табличкою.
Натомість панський маєток уцілів. Там у радянські часи була школа. Це все зараз входить до складу музейно-природного заповідника “Тобілевичі” — філії обласного краєзнавчого музею.
Наступні роки життя Івана Тобілевича пов’язані з Малою Вискою й Бобринцем. До 1859 року він навчався у Бобринецькому повітовому училищі. Потім працював писарчуком станового пристава в Малій Висці.
У 1860 роках Іван Тобілевич повернувся у Бобринець і там працював спочатку в Бобринецькій ратуші, а згодом — у повітовому суді.
У 1865 році Іван Тобілевич переїхав до Єлисаветграда. Тут працював столоначальником повітового поліційного управління до 1883 року. У якому будинку він жив перші сім років, достеменно невідомо. Є дані, що родина Тобілевичів винаймала житло у місцевого священника Загорського, і ймовірно, цей будинок розташовувався недалеко від початку теперішньої вулиці Соборної. У 1872 році родина Тобілевичів придбала у вдови священника Якова Курлова будинок на вулиці Знаменській. Нині це будівля міського літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого.
Сучасний вигляд літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого. У цьому будинку драматург мешкав з 1772 до 1883 року. Садиба займала майже гектар. Там були будинок площею 130 квадратних метрів (з кухнею і ванною), флігель на дві кімнати з кухнею та великий садок. У садку стояла альтанка з жовтої акації. Межі садиби Тобілевичів за радянські часи зменшилися в кілька разів, і точне місце альтанки визначити неможливо.
У цьому будинку Іван Карпенко-Карий жив до 1883 року. Тоді його звільнили з поліційного управління за політичну неблагонадійність і в 1884 році заслали в Росію в Новочеркаськ.
У 1887 році Іван Тобілевич повернувся із заслання й оселився на хуторі. Ці землі були спадщиною його першої дружини Надії Тарковської. Надія померла в 1881 році. За два роки Іван Тобілевич узяв шлюб з Софією Дітковською — хористкою трупи Старицького.
У кімнатах на хуторі є меморіальна експозиція. Вона потребує зараз оновлення, але все одно можна побачити особисті меблі та інші речі Тобілевича. Поруч з будинком ростуть меморіальні дуби, які садили й самі Тобілевичі, і відомі діячі в галузі культури. Також там є жіноча й чоловіча купальні, рукотворне озеро. Можна погуляти по самому заповіднику, а потім перейти на кладовище, де похований і сам Тобілевич, і його родина. Могили збереглися. На могилі Тобілевича навіть є кована огорожа 1907 року.
На хуторі Іван Тобілевич написав 11 п’єс із 18. Це “Сто тисяч”, “Хазяїн”, “Сава Чалий”, “Гандзя”, “Батькова казка”, “Гріх і покаяння”, “Паливода XVIII століття”.
Нині заповідник-музей Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) “Хутір Надія” – філія обласного краєзнавчого музею. Це пам’ятка історії й садово-паркового мистецтва національного значення.